Серед загиблих тероборонівців у Бузковому парку – житель Білозерки, солдат 2 роти 194 батальйону 124 окремої бригади Херсонської ТРО Юрій Полов’юк.
Його історію розповіла виданню Білозерка інфо мати Юрія Лариса Михайлівна.
Юрію було 35. Він працював у маркеті будівельно-господарчих товарів “Ґазда”, що в центрі Білозерки.
“Щирого хлопця у сірому комбінезоні, з волоссям, зібраним у хвостик та бейджиком на грудях “Юрій – справжній майстер” у селі пам’ятають і згадують з особливим теплом. Завжди відповідальний і ввічливий, він добре ладив з колегами та покупцями. Друзі часто розповідають мамі загиблого про легкість у спілкуванні та простодушність хлопця. Та при цьому кажуть: Юра не був байдужим до чужих проблем, міг висловити свою думку і дати слушну пораду. Ніколи не наслідував шаблонну поведінку лише тому, що так прийнято. Був відвертим та справжнім”, – йдеться у матеріалі.
Після школи вступив до Херсонського професійного ліцею, здобув професію електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин. Згодом продовжив навчання у Херсонському політехнічному коледжі, де отримав фах техніка-програміста.
24 лютого 2022 року о 5-й ранку окупанти ракетами обстріляли Чорнобаївський аеропорт. 25-го поблизу Антонівського мосту між ЗСУ та російською армією відбувся бій і ворог, прорвавши оборону, пішов в обхід Херсона, в бік Миколаєва.
У ці дні Юрій був ще на роботі, його бачили відвідувачі. По обіді заходив до мами, допомагав по господарству. Лариса згадує: тоді усі рідні були дуже налякані. А Юра заспокоював кожного, своїми щирими відповідями на тисячу запитань наче примушував вірити лише у хороше.
26 лютого обіцяв зайти до батьківської хати знову. Та не прийшов і на телефонні дзвінки не відповідав, а потім зв’язок і зовсім зник.
“У нас почалася паніка, бо його друзі теж не відповідали рідним. І лише згодом ми дізналися, що усі вони разом записалися добровольцями у районному військкоматі і відразу ж були відправлені на Херсон”, – розповіла мама загиблого.
27 лютого Юрій зателефонував рідній сестрі Тетяні. Розповів про своє рішення воювати і попросив зібрати теплі речі. 28 лютого вони передали усе необхідне і після обіду почули його рідний голос востаннє. Юрій встиг сказати, що у нього все добре і попросив не хвилюватися.
1 березня, близько 11.30, родина Полов’юків дізналася про бій у Бузковому парку. Про Юрія ніхто нічого не знав.
Ніхто із близьких не вірив у те, що він загинув. Почалися пошуки. Рідні хапалися за будь-які дрібні деталі, просили допомоги у друзів, знайомих, волонтерів, колег із Херсону та Музиківки, обдзвонювали лікарні, морги, дирекцію кладовища, зверталися до СБУ. Ніхто не підтверджував його загибелі.
“Це були найдовші дні у моєму житті, – згадує Лариса Михайлівна. – Якийсь «день бабака». Нічого не хочеться робити, лише лягти і щоб тебе ніхто не чіпав. Ходила до Юриної хати годувати собак. Приглядалася та шукала рідні сліди. А може, бува, щось змінилося, може він тут був?.. Ні. Заповнювала дні турботами про старого немічного дідуся, маленьку онучку, Юрин будинок. І лише вночі, коли всі спали, дозволяла собі справжній відчай…”
5 березня рідні дізналися, що Юрія більше немає. Односельчанка Оля Осіння, яка розшукувала свого чоловіка, впізнала його на фото загиблих.
Юрія Полов’юка вбив російський снайпер.
Поховати білозерчанина вдалося лише через місяць після трагедії – 7 квітня 2022 року.
У березні 2023 року у Херсоні встановили пам’ятний знак на честь загиблих бійців територіальної оборони.
У липні 2023 року за результатами громадського обговорення була затверджена назва меморіалу загиблим – “Меморіальний комплекс “Бузковий гай” пам’яті захисників Херсона”.
Наразі триває конкурс на кращий проєкт меморіального комплексу “Бузковий гай” пам’яті захисників Херсона.